ПРИХОВАНА ЗАГРОЗА

або вогнище сепаратизму на Закарпатті
Сьогодні увага українського суспільства повністю прикута до подій на Сході нашої країни. Фінансовані Кремлем та сім’єю Януковича терористи спільно з диверсійними групами російської армії розпочали агресію проти України і масовий терор проти населення. Керівництво МВС адекватно не здатне протидіяти агресорам і демонструє дії, що межують з саботажем та зрадою національних інтересів: міліціонери масово одягають власовські колорадські стрічки і переходять на бік ворога, а підрозділи, вірні міністру Аракову, здійснюють збройні засідки на українських активістів, що їдуть з Києва підтримати своїх побратимів у Харкові. Епіцентр подій – Луганськ, Донецьк та Харків, зона ризику – Одеса, Миколаїв…
На фоні таких драматичних подій на Сході суспільство, видається, втратило пильність з приводу ще одного потенційного вогнища сепаратизму в Україні – на Закарпатті. Тематика автономії та федералізації мусолилась на Срібній Землі в різних засобах масової інформації протягом останніх років. На практиці реалізація автономії Закарпаття не заходила ніколи далі закритих псевдоз’їздів, які регулярно щось проголошували, проте ніким всерйоз не сприймались. Мова йде про так зване «політичне русинство» – антидержавне угрупування, що за кошти іноземних спецслужб – в першу чергу ФСБ – намагається розпалювати ненависть українців, що живуть на південь від Карпат до решти української нації. Суть їхньої «автономної ідеї» полягає в тому, що начебто українці Закарпаття є окремим етносом, який вони називають старою назвою українців – «русини».
Ідеологічним підґрунтям діяльності «політичного русинства» є, зокрема, перекручена творчість О.Духновича. Хоча насправді останній пропагував ідею єдності русинів по обидва боки Карпат, наголошуючи, що населення Закарпаття і Галичини є одним народом. Багаторічна пропаганда «русинства» не мала успіху. Згідно з останнім переписом населення вважають себе окремим етносом лише близько 10 000 населення, що є найменшою етнічною групою краю. Більше того, діяльність «русинських» сепаратистів часто сприймалась вороже з боку місцевого населення. З цієї причини ряд своїх конгресів та з’їздів «політичне русинство» провело за межами України – в Словаччині та Румунії.

Окрім підтримки з боку ворожих спецслужб, фінансове вливання в діяльність «політичного русинства» регулярно відбувалось зі сторони різних олігархічних кіл України, які використовували його заради реалізації власних політичних амбіцій. Напередодні Революції Гідності активну допомогу «русинам» надавала Партія Регіонів, зокрема її народні депутати з так званої групи «Закарпаття». Як наслідок – «русинство» зайняло ворожу до Майдану позицію, яку воно зберігає й досі.
«Політичне русинство», зокрема через соцмережі в Інтернеті, підтримує діяльність терористів на Сході України, називаючи ці території «колишня Україна», а сьогоднішню владу – «нелегітимною хунтою» (група «Русинское Закарпатское государство» – http://vk.com/public67712004).
Як таке «політичне русинство» нині не здатне на самостійні активні дії в Закарпатті. Проте сьогоднішні безлади на Сході також не є явищем, що виникло самостійно. Терор проти українців на Донбасі експортований з Росії. І було б не правильно ввважати, що у разі повномасштабної війни зі східним ворогом, Україна отримає вогнище протистояння на Заході. Навряд на Закарпатті з’являться «зелені чоловічки», але озброєні напівкримінальні банди під керівництвом фахівців з ФСБ – цілком реально. Це відтягне бойові сили від боротьби із зовнішнім окупантом.

Для реалізації своїх цілей «політичне русинство» почало шукати союзників в особі угорських неонацистів – політичної партії «Йоббік» («Рух за кращу Мадярщину»). Остання визнала кримський референдум і анексію території півострова Крим Росією. «Йоббік» має свої плани з приводу Закарпаття –угорські неонацисти його вважають частиною території «Великої Мадярщини» і дестабілізація ситуації в краї їм також вигідна. Тут доцільно згадати події кількарічної давності на Кавказі – коли Росія анексувала Південну Осетію і Абхазію, окрім Кремля «незалежність» цих фіктивних республік визнали ще терористичні угруповання «Хамас» і «Хезболла». Тепер «Йоббік» сміло можна ставити в один ряд з цими організаціями.
Молодь угорської нацменшини, що проживає в частині Берегівського і Виноградівського районів, за словами місцевих українців, сьогодні намагається масово «косити» від проходження служби у Збройних Силах України, що, певною мірою, є результатом пропаганди угорських неонацистів, які прищеплюють їй переконання, що Українська держава є чужа для неї. І це відбувається на тлі того, коли ще не достатньо вишколені бійці Національної Гвардії йдуть на передову захищати нашу європейську батьківщину. В умовах, коли Україну втягнуто у збройне протистояння, це вже є проявом саботажу. Та й просто по-людськи це несправедливо – українці з Виноградова їдуть на східний кордон, а угорці з того ж таки Виноградова відсиджуються вдома.
Сьогодні Закарпаття виглядає зовсім безжурним, адже тотальна більшість його населення не сприймає ідей відокремлення краю. Але таким же безжурними виглядали Харків та Донецьк ще три тижні тому – ніхто не очікував, що за такий короткий термін терористам вдасться захопити ключові установи та почати проголошувати маріонеткові «республіки». Аби не допустити розгортання подібного сценарію на Срібній Землі, кожен закарпатець повинен ще раз усвідомити, що він є невід’ємною частиною неподільної української нації. Ті, хто в цьому засумнівався, – мешканці Криму – сьогодні вже сповна відчувають на собі чобіт окупанта.
В скрутний для України час всі ми повинні демонструвати безпрецедентну єдність та пильність. Захоплення терористами адмінбудівель на Сході починалось з «мирних» протестів, тому ми, у разі натяку на аналогічні події на Закарпатті, повинні одразу ж організовано і масово протидіяти заколотникам. Наш святий обов’язок – не допустити втрати жодного клаптика української землі.

Юрій ЧЕРКАШИН,

перший заступник голови ВМГО “Сокіл”